Olga Kobyleanska s-a născut la Gura Humorului în 1863 şi a fost o scriitoare ucraineană, reprezentantă de seamă a curentului literar modernist. A scris poveştiri scurte, poeme epice, nuvele şi romane, cele mai cunoscute fiind „Natura” (1895), „Bătălia” (1896), „Analfabeta” (1897), „Valse melancolique” (1898) şi „Pământ”(1901). Toate romanele scriitoarei îmbină descrierile lirice, impersonale ale naturii, cu portetizările psihologice subtile ale personajelor sale.

Una dintre cele mai frumoase ediții ale romanului „Pământ” a apărut în 1971 și este ilustrată folosind tehnica linogravurii de Sergiy Adamovych. Ilustratorul s-a deplasat pentru documentare de două ori în nordul Bucovinei şi s-a oprit şi la Dimca, localitatea de origine a bunicii dinspre mamă a Olgăi Kobyleanska. Datorită ilustraţiilor lui Adamovych, cititorul poate să pătrundă în atmosfera din Dimca anilor 1894 și să-şi imagineze mai bine personajele şi evenimentele tragice din carte.

În autobiografia Olgăi Kobyleanska apare un fragment în care autoarea ne destăinuie că acţiunea din romanul „Pământ” se petrece în Dimca, că aproape toate personajele sunt reale Cu toate că romanul a fost scris într-o perioadă în care Kobyleanska era foarte deprimată, scrierea cărţii a echilbrat-o a încărcat-o cu energie.

„Pământ” este o carte modernă, psihologică şi filosofică în care regăsim un superb portret al locuitorilor din Bucovina şi o descriere fină a peisajelor şi a vieţii de la sfârşitul secolului al XIX-lea.

Ольга Кобилянська “Земля”
Ілюстрації Сергія Адамовича

«Земля» О. Кобилянської з ілюстраціями С. Адамовича вийшла у Держлітвидаті України у 1960 р. Друге видання побачило світ у видавництві «Дніпро» у 1971 р. В ньому художник замінив деякі гравюри (зокрема на суперобкладинці та оправі), а також додав до старих нові ілюстрації. Історія «Землі» почалася з надзвичайно бурхливих дебатів у видавництві. Сам художник пригадує: «Чого тільки не приписували мені тоді: і схиляння перед Заходом, і формалізм, і геть втрату національних традицій… Знайшлася навіть і якась дама, що заприсягла: «Ні-ні, це не Буковина! Я сама звідти родом». Ілюстрації С. Адамовича пристрасно захищав Л. Владич, а В.Касіян, який був тоді постійним консультантом з питань оформлення книжок, виніс під час чергових «дебатів» свій славнозвісний «вердикт»: «Відтоді як працюю у вас, ще не зустрічав такої цілісної роботи. Кожна ілюстрація тут ніби окремий, художньо викінчений пласт життя»

(Цит. за: Федорова Т. Так вона стала знаменитою /
/ Друг читача. — 1988. — 8 грудня).

“Адамович двічі протягом двох років побував на Півнчній Буковині, зокрема в Димці. Це не були звичайні подорожі художника для малювання з натури етюдів типажу, побутової обстановки, пейзажу — роботи доконче потрібної (Адамович, природно, займався цим), але в даному разі не найважливішої. Він зустрічався з сином Сави й Рахіри (насправді її звали Маріулою Магас) — Іваном Жижіяном, колгоспним бджолярем, та його дітьми. Іванова господа знаходиться саме там, де стояв бурдей Івоніки Федорчука (Костянтина Жижіяна). В хаті багато речей та меблів від матері, серед них — і подарунок від Ольги Кобилянської. Онуки й правнуки Івоніки самі вже батьки (одна з дочок зовні схожа на бабу).”

Графіка Сергія Адамовича
Леонід Владич
Видавництво “Мистецтво” 1977

“Несли колачі, кури й ширінки в дарунок, як того вимагав давній звичай. Ішли з музикою, аби заграти панові й погуляти в його чеснім домі, аби потрактувати його і його челядь доброю горівкою, приправленою медом і корінням”

Земля
Ольга Кобилянська

“Врешті зіралися всі он тут у ясних покоях, і під час, коли старий Петро промовляв до пана, — він усе любив проводити, — раз по раз низько, з пошаною кланяючися, стояли інші з шапками в руках, голосно перешіптуючись або розглядаючись цікаво по хаті”.

Земля
Ольга Кобилянська

“Вона стояла бліда й гляділа напіввистрашено, напівглупкувато і лише з натугою видобувала слова до відповіді, коли до неї звертався хто з яким-небудь словом. Мала на собі шовкову ріклю, довгий, новий, багато вишитий кожух із звисаючими кутасами. На шиї багате намисто, срібні великі монети, а на голові вінок із червоних і білих рож. Волосся було в неї розпущене, і з-під вінка розсипалося по волоссю багато до вінка прив’язаних золотих довгих ниток, що заступали місце серпанка. Молодий, одягнений також у новий кожух і сердак, стояв он тут непорадно й обертався все цілим тілом до кожного, хто говорив до нього, а наостанку заховався незамітно за кількох старших людей.”

Земля
Ольга Кобилянська

«Насамперед це монтажна побудова графічного образу книжки
за сюжетом літературного твору. Далі — кінематографічне
компонування, кадрування деяких ілюстрацій…,
ракурси — точки зору знизу чи згори…тощо»

Сергій Адамович

“Ескізи робив олівцем, пензлем, пером, різними матеріалами й фарбами. На початку роботи не знав, що то будуть ліногравюри в такому вигляді, як ви їх знаєте. До цього прийшов внаслідок аналізу всього матеріалу. Потім усе довелося переводити на одну мову — ліногравюри в дві дошки. Це було порівняно легко, бо додатковий тон відкривав нові можливості”.

Сергій Адамович.

“У “Землі” перед читачами постає ціла галерея глибоко психологічно розроблених соціальних типів. І саме цього прагнув Адамович у своїх ілюстраціях, зокрема в портретах головних осіб.
Чудовий портрет Михайла. Образ цього красивого й дужого юнака (“не саме високий, але плечистий, а з лиця мов у якоїсь дівчини, лише цо над устами засіявся вус”), чесного й працьовитого, з душею, відкритою до людей, чистого й ніжного в своїх почуттях (“…скільки почувань, скільки ніжності замикала в собі та мужицька грудь!” — каже про Михайла письменниця) є одним з центральних у повісті.”

Графіка Сергія Адамовича
Леонід Владич
Видавництво “Мистецтво” 1977

В автобіографії “Про себе саму” (1912) О.Кобилянська пише: “Факти, що спонукали мене написати “Землю”, правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з’явиськом тих фактів, і коли писала – ох, як крилами ридала! Саме в той час лежав мій батько тяжко хворий, і я сама не почувала себе особисто щасливою. Написання цієї повісті дало мені рівновагу, вдоволення і гнало до дальшого творення”.

Сергій Тадейович Адамович
(2 квітня 1922, селище Рубіжне, нині у складі міста
Лисичанськ Луганської області — 12 січня 1998, Київ)
— український і латиський художник. Працював у галузі графіки,
переважно книжкової. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1985).
Член Національної спілки художників України (від 1950 року).